Правоохранительные органы в античных государствах

СИСТЕМА ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ АНТИЧНИХ ПОЛІСІВ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР’Я: СПРОБА ІСТОРИЧНОЇ РЕКОНСТРУКЦІЇ

Вітчизняною та зарубіжною історико-правовою наукою давно визнано, що спеціалізовані правоохоронні структури з’являються лише на певному етапі історії людства, взагалі, й держави та права, зокрема. У цьому плані ступінь розвитку правоохоронних структур є показником досконалості суспільства і держави. Правоохоронна діяльність у Північному Причорномор’ї в сучасному її розумінні з’явилася за доби античності. Навіть сам термін «поліція» походить від давньогрецького «поліс» (античне місто-держава).

У стародавній час система виконавчих органів державної влади північнопричорноморських полісів – Ольвії, Херсонесу, Тіри та ін. – загалом будувалася за афінською моделлю з певними відмінностями, зумовленими місцевими традиціями та зовнішніми впливами. Поліційними повноваженнями наділялося широке коло державних службовців – магістратів. Вони поділялися на кілька категорій.

Чільне місце серед магістратур посідала колегія архонтів. Наявність такої магістратури засвідчується у більшості грецьких колоній античного часу, зокрема, й у сусідніх західнопричорноморських полісах. В державах, що розташовувалися на території сучасної України, чисельність колегії коливалася. У Тірі римського періоду, наприклад, вона складалася з трьох осіб та першого архонта, що іменувався протом, який очолював її; в Ольвії – з чотирьох архонтів та голови колегії.

Саме на архонтів покладалося здійснення контролю за діяльністю стратегів та інших магістратур у сфері дотримання правопорядку. Архонт-басилевс, окрім того, здійснював слідство у справах про вбивства. Ймовірно, що за афінською традицією й у державах Північного Причорномор’я перші архонти мали право призначати собі по два заступника – паредри.

Відома в містах-державах Північного Причорномор’я (зокрема, в Херсонесі, на відміну від Ольвії) також магістратура номофілаків – виборних чиновників, обов’язки яких були різноманітні в різних державах грецького світу. Загалом ця магістратура характерна для аристократичних і олігархічних держав, де номофілаки мали право накладати покарання, призначати послів тощо. У Спарті й інших дорійських державах, наприклад, Візантії і Локрах, вони спостерігали за виконанням законів. В Афінах номофілакія була магістратурою, на яку за часів Ефіальта були призначені 7 осіб. Пізніше колегія складалася з 11 чоловік. Коли Ефіальт в 461 р. до н.е. позбавив Ареопаг верховної влади у сфері державного управління, то номофілакам були надані функції спостереження і контролю над цією радою, Народними зборами та чиновниками з метою попередження протизаконних дій. Вони ж стежили за збереженням державних документів. Автор елліністичного періоду (середини ІІІ ст.) Філохор, згадуючи афінських магістратів, зазначав: «Охоронці законів змушували уряд користуватися законами і в екклесії, і у Раді засідали разом із проедрами, перешкоджаючи чинити шкідливе для держави. Було їх сім, і були вони поставлені, коли Ефіальт залишив за Радою на Ареопазі лише справи щодо позбавлення життя».

У містах-державах Північного Причорномор’я засновувалися колегії номофілаків з 5-7 чоловік. В період еллінізму в Херсонесі така колегія складалася з трьох осіб. Вони стежили за оформленням законів, поведінкою людей і посадових осіб і вимагали від них виконання законів. Їхня діяльність значною мірою була спрямована на попередження та викорінення корупції, небезпечність якої розуміли вже тоді. «Найважливіше при усякому державному устрої, – зазначав Арістотель, – …влаштувати справу так, щоб посадовим особам неможливо було наживатися». У деяких державах магістратура номофілаків продовжує існувати й у період середньовіччя, хоча їхня компетенція з плином часу змінюється. Відомий фахівець у галузі церковного права В.О. Ципін, згадуючи першу спеціальну юридичну школу, яку було відкрито при константинопольському монастирі св. Георгія в ХІ ст., зауважує, що її начальник носив титул номофілака. До обов’язків останнього, окрім іншого, відносилося екзаменування усіх кандидатів на судові посади.

Викликає цікавість магістратура продиків. Вперше вона з’являється в Херсонесі у перших сторіччях нашої ери. Е.І.Соломонік визначає цих магістратів як «посадових осіб, що виконували судово-юридичні функції». Очевидно, продики були юридичними радниками, які мали деякі з обв’язків, що нині покладаються на органи прокуратури. В.І.Кадеєв, виходячи з етимологічного аналізу терміну, не погоджується з думкою Г.Д.Бєлова про можливість виконання продиками наглядових функцій. Але, думається, що остаточно заперечувати це було б передчасним: ймовірно продики надавали юридичні консультації, в деяких випадках могли представляти сторони у суді та, можливо, здійснювали нагляд за дотриманням законності в процесі. Окрім того, відомі випадки, коли продики разом з архонтами та номофілаками скріплювали своїми печатками декрети. На відміну від інших магістратур, посада продика не була колегіальною. Особа, яка обиралася на неї, виконувала свої функції протягом одного року.

Наступна категорія магістратів – власне поліцейські чиновники. До них, насамперед, можна віднести виборних магістратів спеціальної колегії, що складалася з секретаря та кількох членів (по одному з кожної філи), які обиралися жеребкуванням. За аналогією з Афінами, правова система яких була близькою до північнопричорноморських держав, можна припустити, що ці магістрати піклувалися головним чином про порядок у місцях утримання заарештованих та про виконання смертних вироків щодо кримінальних злочинців. Для безпосереднього виконання цих функцій їм підпорядковувалася сторожа та кати. До компетенції членів колегії також належала конфіскація майна за рішенням суду (але не його продаж).

У важкі для держави періоди громадяни деяких полісів Північного Причорномор’я обирали колегію есимнетів – „блюстителів права” на чолі з проесимнетом. Вона являла собою виборну колегію магістратів, наділених широкими законодавчими, виконавчими та судовими повноваженнями і формувалася із членів полісної Ради. На думку відомого російського антикознавця Е.Д.Фролова, це були екстраординарна магістратура суддів-устроїтелів, соціальних посередників у критичні моменти смут. Окрім іншого, вони виконували й широке коло адміністративно-поліцейських функцій. З плином часу есимнети перетворилися на колегією, яка виконувала обов’язки чергової частини складу Ради, подібно до пританів в Афінах.

Неодноразово у херсонеських написах згадуються даміурги. На посадовців цієї колегії, за припущенням фахівців, покладалися функції охорони державного ладу. Громадяни повинні були повідомляти їм будь-яку інформацію щодо змов проти демократичного устрою держави. Саме про такі випадки, очевидно, йдеться у широко відомій пам’ятці державного права початку ІІІ ст. до н.е. – присязі херсонеситів. Як і в інших дорійських державах, херсонеські даміурги, очевидно, мали й інші важливі функції.

Здійснені протягом останніх двох сторіч знахідки епіграфічних документів дозволяють впевнено констатувати наявність в античних державах Північного Причорномор’я магістратури агораномів, що здійснювали нагляд за впорядкованістю міського ринку та відали всіма справами, пов’язаними з організацією торгівлі. Вони також стягували з іноземців мито за право торгівлі на ринку, реєстрували приватні договори, призначали ціни на деякі товари, конфісковували та знищували зіпсовані товари, контролювали діяльність грошових мінял і домагалися дотримання законів, які регулювали грошовий обіг (наприклад, ольвійського Закону Каноба). Зазвичай від їхніх перевірок були вільні тільки торговці хлібом. У Херсонесі найбільш обтяжливий обов’язок агораномів був пов’язаний із вирішенням проблеми забезпечення міста зерном. Як зазначав П.Й.Каришковський, подібні функції виконувалися ними в мілетській колонії Істрії, де агораноми дбали (принаймні в І ст. до н.е.) про забезпечення співгромадян хлібом та вином – головними продуктами споживання незаможного населення міста.

Агораноми, ймовірно, як і в Афінах, мали право накладати легкі тілесні покарання (плітьми), якщо порушник порядку був раб, а вільнонарождених – штрафувати на значну суму. Кількість херсонеських агораномів, що одночасно виконували свої обов’язки, точно невідомо. Іноді обиралися лише два або три магістрати. Але зазвичай їхня кількість була більшою. Наприклад, в Ольвії, що за обсягом своєї торгівлі й розмірами не була більшою за Херсонес, існувала колегія агораномів із п’яти осіб на чолі з головою. Водночас, у херсонеських написах ця посада завжди пов’язана з ім’ям тільки однієї людини. Невідомий також термін повноважень місцевих агораномів. Можливо, як і в більшості інших грецьких полісів, як правило, вони обиралися на рік, але у перших сторіччях нової ери виконання ними обов’язків нерідко обмежувалося кількома місяцями. Втім, це не виключало існування агораномів, які призначалися довічно. Останнє особливо часто спостерігалося в умовах олігархії, що була властива і Херсонесу римського періоду.

Астиноми являли собою магістратуру міських наглядачів, які опікувалися чистотою у місті, здійснювали нагляд за станом шляхів, громадських будівель, колодязів тощо. В ряді випадків вони також здійснювали контроль за якістю продукції, засвідчували точність мір ваги й об’єму. Їхні імена ставилися на монетах і ручках амфор. Крім того, ймовірно, вони мали й інші повноваження, аналогічні тим, що виконувалися цими магістратами в малоазійських полісах та античній Греції, зокрема, слідкували за громадським порядком та пристойністю на вулицях. Вони мали право здійснювати адміністративні арешти та іншим чином карати за проступки, що явно порушували правила моральності. За свідченням Арістотеля, в Афінах астиноми також «наглядали за флейтистками, арфістками та кіфаристками, щоб ніхто не наймав їх дорожче, ніж за дві драхми; якщо ж одразу кілька осіб захочуть найняти одну й ту ж, астиноми кидають жереб і віддають її в найми тому, на кого випаде жереб».

З Ольвії відомо про існування колегії ситонів – наглядачів за зерносховищами та за торгівлею зерном, які обиралися по одному з кожної філи. У ході археологічних розкопок ольвійської агори при розкритті гімнасію було знайдено плиту з рельєфом із зображенням трапези та написом-присвятою колегії ситонів межі ІІІ – ІІ ст. до н.е.: «Феокл (син) Фрасідама, Деметрій (син) Фокріта, Афіней (син) Конона, Навтим (син) Героксена, що були ситонами, при секретарі Афінодорі (сині) Демагора (цей) рельєф Доброзичливо вислуховуючому Герою (присвятили)». Ці посадовці вели точний перелік хлібних запасів. Вони також слідкували за тим, щоб ціни на хліб внаслідок зловживань осіб, які здійснююють торгівлю ним, не перевищували встановлений державою максимум.

Військові чиновники – стратеги – опікувалися питаннями комплектування та навчання війська та безпекою держави. В Ольвії ця колегія переобиралася щорічно і складалася з шести осіб на чолі з головою. Окрім іншого, стратеги командували спеціальними військовими підрозділами, що несли охоронно-патрульну службу і у виключних випадках могли направлятися для припинення масового безладдя.

Невідомо, чи існували в античних державах Північного Причорномор’я спеціальні чиновники у справах моральності. Можливо, що й у цій сфері ольвіополіти, тірити, херсонесити використовували афінський досвід. У працях давніх авторів збереглися свідчення про те, що в Афінах ці функції виконували попечителі ефебів, гінекономи тощо. Попечителі ефебів здійснювали нагляд за поведінкою молодих людей чоловічої статі під час їхніх занять у гімнасіях. Обиралися вони по одному з філи й отримували за свою роботу платню. З кінця ІV ст. до н.е. ефебами в афінській державі опікувався космет, який щорічно переобирався. Виборними магістратами були й гінекономи – жінки-наглядачки, що доглядали за розсудливістю та скромністю у способі життя жінок, а також за дотриманням норм громадської моралі під час зібрань у приватних оселях з приводу весілля та інших родинних святкувань.

Допоміжні адміністративно-поліцейські функції при магістратах виконували служителі, які одержували платню від держави або від своїх начальників. Вони обиралися у своїй більшості з вільних людей найбіднішого стану або з вільновідпущеників і навіть призначалися з державних рабів.

Цілком ймовірним вбачається також використання в полісах Північного Причорномор’я державних рабів у якості міської поліцейської варти. Принаймні така практика широко застосовувалася в Афінах, де, як свідчать нарративні джерела, «патрульно-постова служба» здійснювалася рабами, що проживали у наметах неподалік від агори а пізніше – на пагорбі Ареса та іменувалися за своєю батьківщиною – скіфами, а за озброєнням – токсотами. До їхніх обов’язків відносилося підтримання порядку на вулицях та площах, перед дікастеріями та під час народних зборів.

У римський період (кінець II ст. — III ст. н.е.), який проходив загалом під знаком римських впливів, у містах-державах Північного Причорномор’я розміщувались римські війська і за імператора Септимія Севера (193-211 р.р.) деякі поліси фактично або й формально увійшли до складу імперської провінції Нижня Мьозія, хоча значною мірою їм вдалося зберегтии свою автономію. Вище керівництво військово-поліцейськими підрозділами полісів здійснював намісник провінції за допомогою офіцера-центуріона.

В цей час у полісах значною мірою збереглися головні магістратури попереднього періоду, але все ж відбулися певні зміни. У джерелах, що походять з північнопонтійських міст перших століть нашої ери, документально зафіксовано посаду «батька міста». Вона виникає у цілій низці міст, що знаходилися в залежності від Римської імперії, зокрема в Херсонесі й Ольвії. Дослідники вважають її вищою почесною магістратурою. Особа, що посідала її, за дорученням і під контролем римської адміністрації здійснювала управління містом, зокрема, й керувала магістратами, що здійснювали поліцейські функції. По мірі змін в адміністративному апараті Імперії посада „батька міста” поступово зникає. У Херсонесі вона зберігалася найдовше – як мінімум, до Х ст.

Як зазначали дослідники історії правоохоронних органів України О.Ю.Пащенко та С.Г.Водотика, оскільки всі громадяни полісів водночас були воїнами й мали зброю, вони залучались до охорони правопорядку: брали участь у пошуках рабів-утікачів, облавах на небезпечних злочинців, підтриманні порядку під час масових заходів, охороні важливих об’єктів, боротьбі з дезертирами під час війни тощо. Найчастіше органи влади залучала громадян до боротьби з крадіжками худоби, збіжжя, господарського інвентарю у сільській місцевості.

Вже в той час статус співробітників «правоохоронних органів» був високим: перед початком служби вони приймали присягу, а злочини проти них кваліфікувалися як державні. Посягання на життя і здоров’я осіб, що виконували поліцейські функції, та членів їх родин, особисте чи родинне майно, шантаж, образа тощо розслідувалися спеціальними урядовцями та вищими офіцерами (пропреторами, центуріонами), яких призначав намісник провінції.

Отже, вже у другій половині І тис. до н.е. у полісах Північного Причорномор’я існувала достатньо складна та розгалужена система органів, які виконували правоохоронні функції. Звичайно, вони ще не були спеціалізованими, часто дублювали функції один одного. Але усе ж на підставі аналізу наявних джерел із цілковитою впевненістю можемо констатувати, що ці органи за своєю структурою та компетенцією значною мірою були схожими на відповідні органи Афін та інших давньоеллінських держав.